Народився Лесь Курбас 25 лютого 1887 року в місті Самборі на Львівщині в родині галицьких акторів. Навчався в Тернопільській гімназії, потім – у Львівському університеті, де брав активну участь у громадському житті, боротьбі за українізацію університету. На знак протесту проти політики полонізації перевівся до Відня, який був на той час одним із найбільших осередків світової культури. Там навчався на філософському факультеті, слухав лекції зі славістики, захопився театральним експериментаторством, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.

Повернувшись на Галичину у віці 25 років, Лесь Курбас почав працювати в гуцульському театрі Гната Хоткевича, через півроку – у “Руській бесіді”. Грав у фарсах, оперетах, операх, виступав проти рутини старих театрів. Він прагнув показати сучасну західноєвропейську драматургію, а також хотів ставити морально-психологічні та філософські твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка.
У 1915 році в Тернополі Лесь Курбас заснував перший стаціонарний український професійний театр “Тернопільські театральні вечори”. Через два роки на запрошення видатного актора та режисера Миколи Садовського (Тобілевича) Лесь Курбас переїздить до Києва. У столиці головну увагу й енергію зосередив на режисерській діяльності, де організував студію, з якої виріс згодом “Молодий театр”. Цей театр став платформою пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії.
У березні 1922 року Лесь Курбас заснував у Києві мистецьке об'єднання “Березіль” як своєрідний творчий, виховний, дослідно-експериментальний і культурно-громадський центр, який ставив перед собою завдання якнайскоріше здобути Україні мистецьку суверенність на рівні з європейськими націями. Через чотири роки театр переїхав до Харкова. У Харкові Курбас познайомився з Миколою Кулішем і поставив його п’єси “Народний Малахій” (1928 рік) і “Мина Мазайло” (1929 рік), які були нещадно розкритиковані більшовицькою владою.
В жовтні 1933 року за вказівкою влади Курбас був відсторонений від керівництва “Березолем” за націоналізм, формалізм, відрив від радянської дійсності і російського театру. У квітні 1934 року відбувся суд, який засудив його до 5 років ув'язнення. Покарання відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Там працював театр на 300 місць для вільнонайманих працівників, і в ньому Лесь Курбас поставив кілька п’єс. 3 листопада 1937 року у Соловецькому таборі особливого призначення в урочищі Сандармох були розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Яловий.
У 1957 році Леся Курбаса посмертно реабілітовано.

Лесь Курбас європеїзував український театр, що доти був виключно національно-етнографічним, побутовим. Саме завдяки йому наше сценічне мистецтво почало ставати істинно естетичним, відкрило для себе коло героїв, тем, прийомів, до того часу просто недоступних. Курбас створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію передових мистецьких шукань Заходу. Митець пробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського. Мистецькі пошуки Курбаса виросли на ґрунті Української революції 1917–1921 років та її продовження в культурному Ренесансі 1920-х початку–1930-х років. Лесь Курбас посів вагоме місце в сузір’ї розстріляного відродження. Високоосвічений та різноплановий діяч справив неперевершений вплив на Павла Тичину, Миколу Хвильового, Олександра Довженка. Окрім того, заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав вагоме слово в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Йосипа Гірняка.

Інформаційний матеріал Українського інституту національної пам'яті.